Останній подих (2024)

Світ, яким його знала Травня, зник за одну ніч. Без попередження, без оголошення тривоги – просто раптово повітря довкола стало густим і задушливим, а люди, які ще вчора поспішали вулицями, тепер лежали без руху. Вона не пам'ятає, скільки пройшло часу – години, дні, тижні? Час втратив значення, коли єдиною метою стало одне: дихати.

Вона прокидається у розбитому автомобілі, поряд із порожніми балонами кисню. Її легені стискаються, кожне подих дається із зусиллям. Страх накриває з головою, але здаватися не можна. Їй треба знайти порятунок, доки повітря остаточно не зникло. Місто мертве, але в його тінях все ще ховаються ті, що вижили. Хтось ховається, хтось полює. Балони з киснем – нова валюта, заради якої готові вбивати.

На вулицях — хаос. Зруйновані будинки, перевернуті машини, сліди боротьби. Але серед розпачу Травня зустрічає Евана – незнайомця, котрий, як і вона, намагається вижити. Він говорить про легендарний притулок, про місце, де повітря ще чисте. Але дорога туди – смертельний шлях. На них чекає пустельний місто, де кожен шурхіт може означати нову небезпеку, а мародери, які збожеволіли від спраги кисню, не зупиняться ні перед чим.

Дні йдуть, балони порожніють, сили закінчуються. Смерть слідує за ними по п'ятах. Але найстрашніше – не відсутність кисню, а люди, які стали хижаками у боротьбі за останній вдих. Їм доводиться приймати жорстокі рішення, йти на компроміси із совістю, зраджувати та довіряти там, де це неможливо.

Коли Травня нарешті опиняється біля воріт притулку, перед нею постає вибір: пустити тих, хто допомагав їй вижити, або залишити їх позаду, щоб зберегти свої останні хвилини життя. У світі, де повітря коштує дорожче за життя, що важливіше – вижити за будь-яку ціну чи зберегти свою людяність?